Майже...

 

            (в японській класичній поезіі все відбувається в теперішньому часі)



 Віршуєш своє життя…
 Мимоволі та навмання
 Граєшся ? Адреналін!
 Фіксуєш життєвий плин…               
 Та й  замало тобі світлин,
 Ти із попелу, із руїн
 Все вишукуєш день один…

 Саме так ти дививсь на світ
        Та з японської  перекладав
             Українською  -  інтуіт…
                А вірші про своє складав…
Так з роками наримував
       Своє майже щасливе життя
            Паралельне – бо  звіршував
                Нереальне  якесь буття…
 А тепер в цьому «майже» - все
       Перетнулося й -  шкереберть
            Не помітив – живий іще,
                А  римуєш до слова смерть.
 Так, в Кіото тепер весна,
          А в тобі все сніги, сніги…
              Не дивись у  вікно – дарма
                Лише вірші тобі до снаги…