Я пам'ятаю, як тебе зустрів,
В очах тонув, в безодні цих смарагдів.
Та не було, на жаль, в них й слова правди.
Це не любов, це - марнотратство слів.
Бо плюнути в криницю у душі -
Це просто, може так зробити кожен.
На щирість зараз мало хто спроможен.
Із серця ллються замість сліз - вірші.
...В дитинстві - швидко в ліс, як зголоднів,
Після дощу збирати свіжі гливи.
Хотів в житті одного - буть щасливим,
Та склалось все у марнотратство днів.
І все не так: не цього я хотів,
Не грам образ і не центнер страждання.
Я лиш хотів шаленого кохання,
А щоб мене любили - й поготів.
Холодне серце променем зігрій,
О сонце те, що зветься нами "совість",
І хоч ніц не отримаєш натомість...
Кохання - міф чи марнотратство мрій?
А це не вірш, це - хроніка подій.
26.10.2016