Олегу
Ми зустрілись з тобою в чарівному місті,
Львівський потяг привіз мене рано вранці,
Залишилися тільки світлини барвисті
Та білети до Льйону з Варшавських станцій.
Я не знаю, чи то є бажання долі,
Чи на мить випадково, ненач уві сні,
Тільки пам'ять про серпенську ніч на кордоні
Мабуть, дійсно ніколи не щезне в мені.
Пам'ятаєш зупинку, вітряні млини?
Я казала, що досі такого не бачила,
Навіть вітер інакший в тій щирій долині,
І життя непокірливе теж інакше.
Пам'ятаєш ті очі із тьмяним блиском?
Я дивилась на тебе, немов на казку,
Я забула про біди під твоїм тиском,
Закохалась... і то є моя поразка.
Мій Олєжка! Я зараз на Льйон Сен-Полі,
Куди з інших країн прибувають люди.
Я не можу забути ту ніч на кордоні,
Голос твій, твоя посмішка - завжди, всюди.
А я вчу навіть дивну ту польску мову,
На якій ти так гарно тоді розмовляв.
Тільки б мати можливість почути знову,
Як ім'я своє вперше мені назвав.
Але час повернути, на жаль, неможливо,
На якісь пару місяців навіть назад,
Я живу, сподіваючись в тиші на диво,
Що приїдеш по мене і візьмеш в Герштадт.
Ми зустрілись з тобою в чарівному місті,
Я поклала свій світ на твої долоні,
Час іде, гинуть спогади, падає листя,
А я все пам'ятаю ту ніч на кордоні.