Ти б'єш у дзвони, біль неначе брила,
Шалений сум, і знов на самоті.
Хто загубив свої розлогі крила,
Тому за обрій нащо на меті?
То не птахи за обрій полетіли,
Мандрівники летять за небокрай.
Проте, безкрилим в височінь несила,
І приєднатись навіть не гадай...
Тепер нівеч, рубай під самий корінь
І забувай, чимшвидше і усе.
Блакитноока, криголамна повінь
Необережних миттю понесе!
У відзеркаллі геть чужа людина,
Яку ві сні пізнаєш ти хіба.
Не маєш крил, із присмаком полину
Твоє життя, що день, то боротьба...