В воздухе, жестах, словах – только лед.
Осень прошла половину пути.
Думалось: все же когда-то поймет…
Ревность уже перестала скрести
Острым своим коготком, видит Бог!
Так почему все стоим на ветру?
«Как я замерзла!» – звучит как предлог.
Руки – навстречу и словно в жару,
В полдень июльский душистый лечу.
Льдинка растает, горячий твой рот
Пальцев касаясь, тоску, как свечу,
Тихо задул, и надежда живет.
http://stihi.ru/2020/10/20/1638
На півдорозі спинилася осінь
В жестах, повітрі, словах – тільки лід.
На півдорозі спинилася осінь.
Думалось: знайде до мене він брід...
Ревнощі дикі тепер безголосі,
Й кігтями гострими вже не шкребуть.
Чом же тоді стоїмо ми на вітрі?
«Як я замерзла!» – слова в рай зовуть.
Руки – назустріч, і я вже в повітрі
Полудня стиглого липня, в жарі.
Тане крижинка, вуста (давня мрія)
Пальців торкають, і смутки старі
Гаснуть свічками. Триває надія.
ВАЛЕНТИНА Лысич