На щастя доля усмiхнеться
Ирина Боговина
(http://www.stihi.ru/2016/10/17/4841)
-------------------------------------
***
На щастя,доля усміхнеться,
Та враз і згасне,мов зоря,
Наснилось мама, що сміється,
Родина, діти, вся сім"я.
Я й досі там,ві сні,ще поки,
Так тепло, радо на душі,
Не стерла пам"ять дім, нівроку,
Біг часу, дні війни страшні.
Вола душа у снах остаться,
Де радість, щастя і любов,
Надія в світле сподіваться,
Любить життя і мріять знов.
Сім"я щебече в літній кухні,
Усмішки квітнуть за столом,
Вареники гарячі пухнуть-
Бо це ж не місто,а село...
Там все таке природнє,щире-
Коржі з свіженьким молоком,
А борщ з сметаною чи з перцем,
Млинці з свіжесеньким медком...
Все те пройшло, усе минуло,
Десь там за фронтом рідний дім...
Нема батьків- двір,все заснуло,
Гніздо розбив час, Божий грім...
Де брати сили, Боже грізний,
Нема усіх, кудись пішли,
Їх сни, надії, віри гідні,
В тумани сиві попливли...
Болить душа, вертає вперто
В те незабутнє знов "колись",
Де сонце лагідне, відверте,
Де сяє неба синя вись...
Сни душу всю розворушили,
Слізьми повіки розпекли,
Де, Боже, взять оті надсили,
Щоб струни болю не гули.
Іду, як всі, стежиною земною,
Кам"яний схід на Еверест,
Ота печаль, ті роздуми за мною,
Важкий твій,Боже,тяжкий хрест...
***
************************************
***
Судьба немного улыбнётся
И тут же гаснет, как заря.
Приснилась мама, что смеётся,
Родные, дети, вся семья.
Я до сих пор в том сне прекрасном,
Так радостно в тепле души,
Не стёрла память дом, не сглазь и
Ты, Время, дни войны страшны.
Вольна душа во сне остаться,
Где радость, счастье и любовь,
Надежда в светлое стремятся,
Где любят жизнь, мечтают вновь.
Семья щебечет в летней кухне,
Цветут улыбки за столом,
Вареники в кастрюльке пухнут -
Ведь то не город, а село.
Там всё естественнее, шире,
Лепёшки с молоком парным,
Борщ со сметаной ,перцем или
Со свеженьким медком блины.
Всё то прошло и всё минуло,
И там, за фронтом, отчий дом,
Но нет родных - двор, всё уснуло -
Гнездо разрушил божий гром.
Где брать мне силы, Боже грозный,
Нет всех, ушли за окоём,
Их сны, надежды, веры гроздья
В седых туманах не найдём.
Болит душа и возвращает
В те незабвенные края
Где солнце явственней ласкает,
Синее неба кисея.
Сны душу всю разворошили,
Слезам века ещё гореть...
Где, Боже, взять такие силы,
Чтоб струнам боли не гудеть?
Иду тропинкою земною,
Подъём на жизни Эверест,
И думы, и печаль со мною.
О, как тяжёл Твой, Боже, крест...