В годинник остання піщинка упала,
Земля на вологу так довго чекала.
Краплинами дощ стукотить по вікні.
Як темно в самотній кімнаті мені.
За пагорбом є старовинна будова,
Зайду – і мене привітає без слова.
Там Місяць, там Вітер, там Небо бувають,
Там мрію мою у обличчя всі знають.
Я з нею зустрінусь, її привітаю.
Мовчання своє вікове поламаю.
Я бачу що й ти, навіть те, що незримо.
Я чую що й ти. І живу одержимо.
Ніколи нас двох не розділять стіною.
Де ти – там і я буду вічно з тобою.
Якщо ж доведеться тебе захищати –
В бою заховаю твій образ під лати.
Минули роки, але я пам’ятаю,
Як ніжні долоні в долонях тримаю.
А губи твої, наче ягоди спілі,
Єднають нас двох у єдиному тілі.
Та дні безкінечні сповиті нудьгою.
Коли вже, нарешті, зустрінусь з тобою?
В годинник остання піщинка упала,
Земля на вологу так довго чекала.
Краплинами дощ стукотить по вікні.
Як темно в самотній кімнаті мені.
Олександр Шумаков
українською переклала Ольга Горковенко