Предивная фреска! А де ж твоi очi?
У храм спорожнiлий прослизнув, як змiй,
Албанець з ножем в чорнiй темрявi ночi,
Щоб знищити очi... Чи ж вiн озвiрiв?
Але не посмiв вiн торкнутись рукою
До лика твого, до палаючих вуст.
I вибiг, i щезнув, як тать, за рiкою -
Як вбивця пiдступний i як боягуз.
Дивлюсь я, як ти в напiвтемнiм притворi
Посеред iкон старовинних й рiзьби
В своiм - королеви! - iз злота уборi
Велично тримаеш тягар скорботи.
Образа твого не торкнулась обличчя,
Красо Сiмонiде, - осяйне воно,
Як досi було, i таке ж таемниче,
Як свiтло звiзди, що вже згасла давно.
На фресцi багато з'явилося трiщин:
Вони - як рубцi вiд ударiв столiть.
Та вбити цей погляд НIЯК! - бо вiн вiщий.
I промiнь з пробитих зiниць не згасить.
. . .
Мой перевод из перевода на русский язык Виктора Кочеткова - замечательного! Советую прочитать, ведь в гугле легко найти. Мне русскими буквами написали и на сербском, но что я могу понять? А первые строки так: "Ископасэ ты очи, лэпа слико.
Вэчери йеднэ, на камэной..."