Приспiв:
Ти відчуваєш, як вітер тебе обіймає
Ніжно під куполом білим.
Стукіт серця тобі зігріває
Ребра під збитим надії прицілом.
На листок по строфі кожен день
З-під чорнил несміло рядок лягає.
І нехай ми з тобою ще не знайомі,
Я обіцяю: тебе дочекаюсь…
Не відчуваючи ні болю, ні колючого тремтіння в руках,
За спинами розпечених осколків свинцю,
Ти все міцніше тримав у руках автомат,
Підіймався з колін, щоб дійти до кінця.
Дуже довгі дні і короткі ночі
Ти проводиш у горах з останніх сил.
Не за медалі воюєш і становишся сильним,
А за чисте небо над нашою Росією.
Скільки тобі ще служити – не знаю,
Година як день, а день без тебе проходить, як рік.
Я рядочками ніжно тебе обіймаю,
До листка притискаю перо…
Наче сонце у горах, що жарко палає,
Буду зігрівати серце твоє коханням щоденно.
Ти – майбутнє моє і теперішнє,
Я живу лиш тобою, мій хлопчику, вір мені…
Приспiв:
Ти відчуваєш, як вітер тебе обіймає
Ніжно під куполом білим.
Стукіт серця тобі зігріває
Ребра під збитим надії прицілом.
На листок по строфі кожен день
З-під чорнил несміло рядок лягає.
І нехай ми з тобою ще не знайомі,
Я обіцяю: тебе дочекаюсь…
Ти моє щастя, що заставляє серце битися лунко.
Кожну мить намагаюся бути поруч з тобою.
Навіть, коли ти в строю стоїщ струнко.
Відчуй: я тут, за твоєю спиною.
І після відбою, в казармі, на жорсткій постелі
Поруч засну, притулившись у тебе на грудях.
Я буду з тобою всупереч усім заборонам,
Якщо мої ти не відпустиш руки.
До загрубілої за службу шкіри
Рук такі ніжні доторки.
І у кожному випадковому перехожому
Мені знову бачишся ти.
Місто засне під вечірньою зірок вуаллю,
Наша осінь стане сніжною зимою.
Крізь сльози, тремтливо, мої губи шепочуть:
"Повертайся, мій хлопчику, швидше додому"
Авторы слов:Серикова Юлия и Козачко Олег