Тобі життя своє я розкажу
І заримую казку в вІрші,
В кишенях Всесвіт покажу
Вони за душі людства ширші.
Бо людство розівчилося любити,
А без любові сохне серця сад.
Мета любові - час убити
Й жаліти - не повернеться ж назад.
А я люблю по другому, щасливо.
Ти знаєш, винна не доба,
Й для лицарів кохати було диво
У всі віки панує в вас злоба.
І марно не надіюсь - знаю,
Що людство не відпустить зло.
Але, мій друг, надію маю,
Що вірш до тебе вітром занесло.
Ти хочеш, більше розкажу?
Я можу прозою, в картинах
В долонях цілий всесвіт покАжу,
І світло в серці, наче в затишних квартирах.
Чи любиш ти? Я більше розкажу...