Все,що було, тепер позаду:
І запах яблучний із саду,
І хміль дівочого лиця,
І невгамовність олівця…
Стає нестримною дорога
За обрій часовий, до Бога,
А поруч ладан і свіча.
Майне туман і сонна балка,
Ріка із човником, рибалка,
І рідний дім, і мамин погляд
Ізвідкись, а неначе поряд –
І все стирається, зника,
Мов записи чорновика
Чи зібране під зиму з поля…
Навстріч зірки. І небо чорне
Безмовно холодно огорне
І ляже прірвою межа,
І вріже душу без ножа,
Бо по той бік їй вже не можна,
Де синь і радісна, й тривожна
У леті збуджує стрижа…
13.09.2016.