На віті в полі спить душа
У піжмурки собі десь грала
Закрила очі, сном втішна
Тихесенько пригрілась, впала
у забуття…
І тихо стало
Хороше чомусь
У спокої втішному
До нього милого тулюсь
У спокій кутаю душі я втому…
Ефіру милого обійми
Там залюляють голоси:
Минеться все! Скінчаться війни!
Ялин потрапить в твої сни!
Вдихни забутий аромат
Та спокоєм сповна напийся…
У грудях чується набат
Це серце наново родиться!