З далекого краю
Звісточка летіла,
І трохи баритись
Ніде не хотіла.
Ніби та голубка
Крилами махала.
По усіх усюдах
Милого шукала.
Була там, де море
Чорне розлилося,
Берегом скелястим
В материк вп’ялося.
Козацького роду
Там колись гуляли,
На весіллях п’яних
Гопака скакали.
Звісточка поникла,
На Схід подивилась,
Вже була б сердешна
В морі й утопилась.
Поглянула звістка,
Ясне сонце встало,
Усякому роду
Світло тепле дало.
Тож перехрестилась –
В пароплав сховалась,
На Схід України
В відчаї подалась.
А на Сході була
Тяжкая година-
Розбомблена школа,
Постьогана спина.
Тім, що розмовляли-
Вирвали язики.
В «Противоположних»-
Рожевіють пики.
По усіх усюдах
Без ім’я могили.
Звістка утомилась,
Вже й не стало сили.
Люди підказали :
«Знай куди летіти –
В видзьобані очі
Трупу поглядіти».
Знайшла, зажурилась,
Піт з обличчя втерла –
Черви не доїли.
Тут вона й померла.
Звістки безіменних
Коханих шукають –
Коло трупа поруч
У яму лягають.
Гинуть патріоти,
Обдурені гинуть,
Гинуть комуністи,
І нацисти гинуть.
Гине українець,
Гине росіянин.
З дуру убиває
Свій свого – слов’яни.
А хтось багатіє
На братських могилах.
Таку собі звістку
Прийняти ви в силах???
*****