Блакить висока і п’янка,
Як гомін першого струмка,
Та серед величі снігів
Ніхто її не зрозумів.
І знову холод, знову біль,
Залізна крига звідусіль,
Тепла і сонечка нема,
Бо не здається так зима.
А перш, ніж назавжди піти,
Вона наллє ковток біди
Й окраєць суму покладе
У торбу тим, хто в весну йде.
иллюстрация из интернета
Читать полностью: http://h.ua/story/79065/#ixzz4IwastXli