Цеберки повні наберу води
З глибокого колодязя надії.
Такої свіжості мені вже не знайти,
В собі відчути хочу, та не вмію.
Заскиглила знесилена душа,
Живильний струмінь в тіло проникає.
Тепер жадоби спраги не спинить –
І тіло в самоті відпочиває.
Ось ненарооком хлюпнеться вода,
Немов кохання – каверзне, буденне.
Обличчя незнайоме закляда
І розпливається у посмішці блаженно.
Порожні цеберки проторохтять.
Їм без води, як серцю без кохання.
За ними слідом пересуди мчать,
Насмішки в*їдливі і ревностні зітхання.
За пустотою блудість хутко йде
Й бур*ян розлук чіпляється за ноги.
Тому з порожніми цеберками ніде
Зустрічному не переходь дорогу…