Петя Дубарова
ВАКАЦІЇ
Вони йдуть до мене, наче чаша рожевого снігу, наче крапля синього молока. Випиваю їх — і так холодно мені стає. Гарні вакації. Їхні дні, наче строкаті льодяні бурульки, вишикуються під стріхою над моїм сонним вікном. Пальто мені важчає, важчає від сніжних кіс зими. І кожна з вулиць мого гарного міста — наче замерзлий довгий дитячий шарф. Несподівано стаю прихильною до цих милих боркотунів — коминів. Вони хочуть дмухнути мені в обличчя, але теплий дим від них кубельцями пташиних гнізда стримить угору до холодних зітхань хмаринок. Що сталося зі мною? Я — донька літа. Хіба я не вірила, що лише воно — мій дім, моя істина. Чи вже так мені сподобались ці дні, ці сніжні подихи зими? А може, це тільки через те, що то були короткі вакації для мене — для ученички.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Петя Дубарова
ВАКАНЦИЯ
Тя идва за мен като чаша розов сняг, като капка синьо мляко. Изпивам я и как студено ми става. Хубава ваканция. Дните й, сякаш пъстри ледени висулки, се нареждат под стряхата на сънения ми прозорец. Палтото ми тежи, тежи от снежните плитки на зимата. И всяка улица на моя хубав град е измръзал дълъг детски шал. Обиквам ненадейно тези мили бърборковци — комините. Те искат да духнат в лицето ми, но техният топъл дим на кълбета като птичи гнезда се стреми нагоре към студената въздишка на облаците. Какво става с мен? Аз — дъщерята на лятото. Нали вярвах, че единствено то е моят дом, моя истина. А как ли така ми харесаха тези дни, тези снежни въздишки на зимата? А може би само защото това бе кратка ваканция за мен — ученичката.