***

У глупої ночі спитаю прощення
За впертість свою заповзяту,
У свіжого вітру позичу натхнення,
Щоб правду усю розказати.
Та що тая правда?
Сліпа осоружність,
Забута людьми і проклята,
Зберу у кулак я усю свою мужність
І змушу себе поважати.
Я дозволу в серця свого запитаю.
Чи мо, почуття щось підкажуть?
Виходжу у ніч, і мене огортають
Примарливі тіні. Аж страшно…