Із розмови з випадковою знайомою
Корені родини. Витоки мої.
Батькові світлини – спогади живі.
Все, що серцю миле, фото збережуть.
Ясність небосхилу. Рівна в світі путь.
Як жили бабусі? Чим пишався дід?
Кину все, зберуся, в їх порину світ.
Влізу на горище, скриню відімкну
І до світла ближче я альбом кладу.
Ось дідівська хата, під вікном садок.
Он коза прип’ята, мальв росте рядок.
На ослоні дітки. Серед них і я.
Час спливає швидко. В мене вже сім’я.
Вже онуків двійко… А батьків нема...
Погортаю фото. Пригадаю всіх.
Нам забути рідних неможливо – гріх.
Вузлик із листами дітям передам.
-Пам’ять це від мами, хай на спогад вам.
Батько мій солдатом ці листи писав
Воював завзято і життя віддав.
Розповім онукам, фото покажу,
Вузлик із листами знову зав'яжу:
Пам'ять роду, діти, треба берегти,
З нею вірним шляхом у життя іти.
25.08.2016