Її життя зруйноване, розбите на мільйони осколків її чудесних та незабутніх днів, годин, хвилин...
Ось вона стоїть на краю свого життя, своїх нездійснених мрій... Залишається зробити лише один невеликий крок і все скінчиться, всі забудуть Мрію, ніхто не згадає про її сіро-блакитні оченята, про її щиру усмішку, про її приємну зовнішність та добре серце... Буде лише відлуння її вчинків та думок...
Лише крок залишається щоб обірвати нитку майбутнього, залишитися на самоті зі своїми страхами та спогадами...
Останні думки заповнені лише приємними, там де вона була веселою та життєрадісною дівчинкою, де була не зрадженою, де вірила в чудеса... Ці всі спогади залишаться лише з нею, в іншому світі...
Зі сльозинкою на щоці обірве нитку страждань, зрад, самотності, злого реального світу... Провалилася в темряву, приємну на дотик, але небезпечну для такої Мрії як вона...
В кінці щось світилося і звало до себе, вона попархала до світла, як метелик, так же ніжно та незабутньо...
- Мріє - відлунням пройшло дрожжю через її невинне тіло...
“Цей голос..." подумки згадуючи знайомі нотки бархатового голоска...
-Мріє -вже чітко пройшло заіскривши відлунням по коридору темряви...
-Мрійнику - беззвучно пролепетавши губами, згадуючи все...
Світло віддалялося, а Мрія все була на місці та не могла зрозуміти "Чому? Як? Для чого?"... Вона не хотіла йти до світла, до того ангельського світла... Її призивав голос, цей знайомий рідний голос з тривожними нотками...
Її бажання змінилися... Хотіла лише пригорнути Мрійника до себе, подивитися пристально в його карі оченята, побачити іскорки радості... Відлуння продовжувало звати в свої неприємні й злі обійми в глибину темряви, вона відчула тяжкість по всьому тілу, із-за чого порхати не можливо було... Набравшись сил побігла за знайомим голоском... Він ставав все голосніше, вже чітко можна було його чути... Приємний, рідний, тривожний голос все гучніше звав свою Мрію, їй так і хотілося відгукнутися, заспокоїти, забрати тривожні нотки, але беззвучно відкривала і закривали свої пухлі губки...
Тяжкість в тілі все більше зростала, але вона продовжувала йти на зустріч йому...
Зупинившись перед дверима, проглянула оченятами надпис, який її сильно і не цікавив... Вона відкрила великі й одно час легкі двері...
Відкривши оченята побачила його... Мрійник сидів перед нею і пристально розглядував її , вона помітила в його карих очах тривогу та сльози... Мрія збиралася підняти руку, але їй заважало дещо, опустивши оченята звернула увагу на тяжкий, білий, невимогливий гіпс який обгорнув її руку, як змія... Цього вона не очікувала... Пробігшись по приміщені зрозуміла три речі...
По-перше, вона в місцевій лікарні...
По-друге, вона жива...
По-третє, її Мрійник поруч...
Він все ще наглядав за її кожним рухом, не промовивши ще ні слова, боявся зробити своїй Мрії боляче, тому не міг доторкнутися до її забинтованих рученят, пошарпаних безжалісно шиї та щічок... Дивлячись на свою Мрію розумів що у всьому цьому винний лише він і більше ніхто...
- Ти не винний...- прочитати його думки було вже не важко..
Тепер вона зрозуміла що зря все це вона зробила, що більше б не змогла би побачити ці очі, не відчути солодкий присмак його губ, не відчувати стукіт його серця... Могла все це втратити і більше не вернутися...
Ледь-ледь сівши, постаралася підняти більш менш здорову руку... Погладивши свого коханого Мрійника по щоці, провівши контури губ, носа, очей, потім шиї та ключиці... Весь цей час він сидів з закритими очима, коли зупинилася і забрала руку, він взяв її ніжно за зап'ястя і підніс до губ... Ніжно поцілувавши її, почав малювати невидимі узори,від чого на душі ставало тепло та спокійно...
- Я боявся ти більше не відкриєш своїх оченят.- тихо та тривожно сказав...- ти три дні не приходила в себе...- тут обірвавшись він піднявся і підійшов до вікна, дивлячись далеко та задумчиво...
Мрії хотілося піднятися, підійти та пригорнути зі словами"все ж добре і я тут", але тяжкість в тілі не давала можливості встати з цього бридкого ліжка... Вона просто наглядала за ним... Мовчки...
- Вибач мене...
Здивовано глянувши на Мрію, він зрозумів все... Все... Чому зробила це, яка причина, хто виний...
Здержувати сльози Мрія вже не могла і вони не по її волі,будували свої шляхи по її щокам ...
Він зрозумів що підставив її... Підійшовши пригорнув легенько торкаючись її, щоб не зачепити синці і вона заплакала вже в голос, нестримуючи всіх непотрібних емоцій...
"Гладивши її по волоссі, плечам нарешті зрозумів... Що ця маленька Мрія стала моїм всесвітом..."
" Відчуваючи його ніжні руки в себе на волоссі, плечах,які так ласково гладили та голубили... Всетаки зрозуміла, я те що заради його і з того світу вернуся, головне бачити мого Мрійника поряд..."