Бачиш, як швидко...
Вже зорі пробачили
всі забаганки - долоням людей.
Серпень ще дихає, спекою страчений,
щемно притиснувши ніч до грудей.
Бачиш, як може...
Сльозу відшкодовано
дрібним дощем у шпаринку душі.
Десь перепишуть осінньою мовою
ціле життя - на роки метушні.
Бачиш, вже майже...
І ми колись зможемо
падати мріями поміж дерев.
І, як і осінь, за планами Божими
будем повінчані з вічним "але"..,