***

Як дихаєш вранці: на повні груди!
Неначе дитинство стоїть в зеніті!
Весь світ тобі друг, і рідні всі люди,
І навстіж душа, хоч коліна збиті!

Як вдень ти вдихаєш: упевнено й просто,
Потужно-зухвало, по-молодечи!
Позаду стежки дитинства порослі,
Неначе вітрила, напнуті плечі!

А ввечері дихання мовби сповідь:
То тонко-преривчаста, то беззупинна.
Весь світ відболює в тобі болем,
І в ранах душа, хоч і цілі коліна...

У ніч життя твого б'є на сполох
Усе, що зветься в тобі Людина.
Все пилом стає, усе сходить на порох,
І тільки добро, що посіяв, нетлінне..