Людина закохана в сонце крокує безстрашно
Певно це сонце спалило їй страх ще давно.
Їй приходять ідеї віршів як завжди невчасно.
Серце людини глінтвейном зігрілось -
І ожило.
Людина закохана в сонце зв'язує тіні,
І мріє дотягнутись до найвищих зірок,
І ловить комети, й долоней тремтіння.
Людині для щастя потрібен лиш крок.
В неї в грудях палає кохання.
А вона як в тумані крокує - бо знає куди,
Бо знає що ці всі болючі страждання
Недаром вони прожили
Людина закохана в сонце крокує безстрашно
Певно, полум'я в грудях знов ожило.
Вона пише вірші, як завжди невчасно,
Бо вірить в кохання вона вже давно.