Весна і травень на порі,
Сад ожив сховавши хату,
Розцвів орнамент у дворі,
Тюльпанів, які садила мати.
Як і раніше, сліпить білена стіна,
Шибки веселку розкидають,
Лише матусі сивина,
Нагадує, роки минають.
У різноцвіті течуть пісні,
Тривожачи журбою ластівок,
Про давні і щасливі дні,
Коли дітей дзвенів тут голосок.
І чоловік поважним кроком,
Ходив милуючись красою,
Двір озирнувши гордо оком,
Любувався жіночки рукою.
Квіти не встигали,
Ніжні розгубити пелюстки,
Букетами їх діти дарували,
Вчителям, коханим, знайомим залюбки.
Роки минули золоті,
Стезя своя, дітей зманила,
Чоловіка приставшого в труді,
Відпочивати узяла могила.
Квітують в спокої тюльпани,
Стривожить порядкуючи лиш мати,
Бо в очах, самоти тумани,
І роки не дозволяють, рівно стати.