Петя Дубарова
Я б хотіла жити...
Я б хотіла жити в оселі, яка вбирає в себе ціле море. Ціле море з усіма мідіями, рибами і водоростями. Мрію, щоб увечері замість нічних ліхтарів мені сяяли вогненними очима маяки. Спати в піщаному ліжку. А як було б добре, коли б покрівля моєї оселі була з коралів і мідій. І замість телевізора — дивитися, як море заливає рідке синє скло в свою білу піщану долоню. Тоді я замкнуся в своїй хатині, як перлина в своїй мушлі. Цілими днями розмовлятиму з рибами, торкатимуся оксамитових водоростей. Слухатиму, як солоні язики тисячі хвиль торкаються берега. Відчуватиму, як голос морських птахів вплітається в моє волосся і замовкає. Тисячі прибоїв були б мої. Тисячі дельфінів були б мої. Моє буде і ціле море. І я суворо покараю того, хто насмілиться в мене забрати море. Бо з ним він забере і мою душу. І я тоді відчую себе дикою птахою, що лишилася без весни і неба. Щойно я відживу свій час, розчахну широкі ворота своєї оселі для людей. Я їм роздарую своє море. А вони й гадки не матимуть, що разом з ним я віддаю і свою душу. Вони не знатимуть того, бо душа моя буде вічною частиною його — велика, наче морський безмір, сильна, наче морська хвиля і велична, наче море з усіма рибами, мідіями і водоростями.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Петя Дубарова
Мечтая да живея...
Мечтая да живея в дом, който да побира цялото море. Цялото море с всички миди, риби и водорасли. Мечтая вечер вместо нощни лампи да ми светят фаровете с огнени очи. Да спя в легло, направено от пясък. А колко чудно би било да бъде от корали и от миди моят покрив. И вместо да заставям пред телевизор — да гледам как морето разлива течно синьо стъкло в бялата си пясъчна длан. Тогава аз ще се затворя в своя дом като бисера в своята мида. По цели дни с рибите ще разговарям, ще пипам кадифени водорасли. Ще слушам как солените езици на хиляди вълни докосват брега. Ще чувствам как гласът на морските птици се вплита в косите ми и млъква. Ще бъдат мои хилидя прибои. Ще бъдат мои хиляди делфини. Ще бъде моето цялото море. И аз сурово ще накажа този, който дръзне морето да ми вземе. Защото заедно с него той моята душа ще отнесе. И аз ще се почувствам като дива птица, останала без пролет и небе. Едва когато изживея своето време, ще разтворя широките врати на своя дом към хората. Ще им раздам своето море. А те не ще и подозират, че с него им давами душата си. Те не ще знаят това, защото тя ще бъде вече част от него — голяма като морската безбрежност, силна като морската вълна и велика като морето с всички риби, миди и водорасли.