А мрія перед серцем завинила
і тихо–тихо йшла додому пішки.
Пролляла ніч на сутінки чорнила
і тільки ти ще вечоріла трішки,
від темряви фатальної – окремо,
де кожний ранок мав ім’я важливе:
чергові шість твоїх – важкі «даремно»…
черговий сьомий ваш – легкий «можливо»…