Якщо вже і плакати, то так, щоб ніхто не бачив.
Щоб ніхто це не чув і не відчував.
Закрийся в кімнаті, омийся потоком гарячим;
Повільно згадуй, хто й як тебе катував.
Провокуй свій біль, сконцентруйся на ньому,
Не дай собі змоги відволіктися.
Сльози, як море, - так само солоні,
Тож омий свої рани, щоб їх потім зректися.
Плач за кохання, за всі ті нездійснені мрії,
Оплакуй минуле, йому нема вороття.
Плач за останню померлу надію,
За того, хто відняв твою віру в життя.
За теплі долоні, що ніколи тебе не торкнуться;
Сьогоднішні не-дзвінки і недо-цілунки.
За пари, які, замість вас, обіймуться,
За пусті всі обіцянки і подарунки.
Оплакуй той запах, до якого і досі линеш,
Всі речі, що нині відсутні в квартирі.
Плач від того, що все розумієш,
За обдурену й сильну свою довіру.
Через те, що нічого не можеш змінити,
Бо занадто багато доклав раніше.
Плач, адже треба це все відпустити,
Жити далі й забути - найголовніше.
Якщо вже і плакати, то так, щоб ніхто не бачив.
Вмикни щось сумне й облийся сльозами.
І так, щоб наступного дня ти пробачив
Всіх тих, кого вчора вважав ворогами.