Велике далеке місто
з очима на океан.
Безмежно чуже за змістом,
як бурний – не мій – роман…
як плекане кимсь минуле…
Лежиш собі на землі,
до берега пригорнувши
приборкані кораблі.
Годинами старший ранок –
помножений на км,
де серця мого уламок…
де обрій туманом дме
на сопки... такі барвисті…
Барановський спить вулкан.
Далеке велике місто
з очима на океан.
Безмежно чуже за змістом.
За сутністю – течія,
якій – не важлива відстань…
в якій я – опале листя… –
покійна…
і – нічия…
посвящено Владивостоку...
Владику...