Ти хотів їй сказати, що очі її м'ятні перли,
Що слова зігрівали її тебе краще, ніж ковдра,
І що ночі шалені коханя наступна не стерла,
Але ти написав їй: " Я знав, що ти дівчинка - шльондра!"
Ти образив її за свою жалюгідність та вчинки,
І за слабкість свою, що злякався завжди бути поруч,
Ти образив в цій дівчинці лагідну мати і жінку,
Ти кричав, що вагітна від тебе йде вірна праворуч!
А вона одягнула улюблене плаття зелене,
Відповівши: " Знайшов і живи собі, тихо, без тиску,
Вибір зроблен тобою, сильнішою стала Олена!
Та від тебе листівки негайно зітруться із списку."
Ти хотів їй сказати, стрибай у вікно, як раніше,
І ходімо шукати у небі зірковому стрази,
Ти хотів, але в скрині з похмілля сьогодні облишив,
Кількість слів де шиплять наче змії жорстокі образи.
Ти образив її... І в повітрі відчув злісті сморід,
Та обличчя упало, як м'ячик в залишені реччі,
Саме шльондри, яка цілувалась с тобою у дворі,
І яку обіцяв ти кохати до смерті доречі....
Ти образив себе...