«Чорнобривцi »
Спiткало зло, мене у цьому свiтi,
Як загубив контроль, в своєму тiлi!
Пекучий бiль, i нескiнченнi митi,
Страждання, розпач, та уста спiтнiлi…
Коли мене, везла «швидка карета»,
Несли на ношах, мiж дерев, та квiтiв…
Жовто-гарячих пелюсток вендетта,
Заворожила буйством розмаїття!
Немов ввi снi, минали днi i ночi,
Лежав, не в змозi, я на ноги стати…
Тягли до себе, чорнобривцiв очi,
Жовто-гарячу, силу не здолати!
Минуло все, та спогади лишились…
Буяють знову, щиро сонця дiти!
Я зрозумiв, щоб мрiї в нас звершились,
Життю радiти треба, та цiнити !