Перевод с украинского:
/редакция/
Как мама воду дождевую
в годах копила скоротечных –
целебную, едва живую,
родную речь хранить мне вечно.
Забытых предков молчаливых
блуждают тени по жилищу…
И в мыслях с ними я незримо –
слова так звучны и не лишни…
И песен их тоску-печаль
вбираю жадными устами…
А мелодичность их начал
неужто, словно снег, растает,
исчезнет? Дайте хоть глоток
живой той мовы – утолить мне
боль жгучей жажды. И мосток
исчез…родник иссох…молиться?
– Есть кто живой? Подайте весть!
и оброните же хоть слово!..
Лишь эхо паном здешних мест
поддержит дерзкую розмову...*
*- разговор, беседа (с укр.)
2010-2016
Оригинал:
Як мати воду дощову
в роки збирала швидкоплинні –
цілющу, рідну, ледь живу,
збираю мову по краплині.
Забутих предків мовчазних
блукають тіні по оселі…
І я в думках поблизу них –
слова в них сльозні та веселі,
пісні їх, розпачі та сум
вбираю спраглими вустами –
їх мелодійність і красу –
невже, як сніг, вона розтане
і зникне? Дайте хоч ковток
живої мови – вгамувати
жагу пекучу. Зник місток –
джерельце всохло біля хати.
– Чи є живий хто? Відгукнись!
Промов до мене тихе слово!..
Луна, володарка цих місць,
мою підтримує розмову…
2005