Не питайся, будь ласка, чому я настільки сильна.
Бо всю правду не зможу тобі розказати.
Хтось десь скаже: справді, вона божевільна,
А настільки – не знають. Бо ніхто це не може знати.
Не питайся, будь ласка, чому не буваю ніжна,
Замість серця – не камінь і не бетонні брили.
Ці всі засоби захисту – прості, запобіжні.
Запобігти звиканню. Я до цього себе привчила.
Не питайся, будь ласка, чому я ніколи не каюсь.
Не шукаю варіантів і по сейфах ключі від проблеми.
При найменшій помилці так просто всіх відшиваю.
Не роблю із стосунків хаосу і немає ніяких дилем.
Не питайся, будь ласка, нічого. Краще- послухай тишу.
Будем просто мовчати. Я тобі – довіряю.
Але далі - пробач. Я себе тобі не залишу.
Подарую і вечір, і ранок. А за решту життя – не знаю.
Це ніяк не байдужість, не манірність, не мова жестів.
Не спектакль, не антракт, не аншлаг, і не гра.
Я не хочу блукати серед різних життєвих квестів.
Ти не той. Я не та. Нам прощатись давно пора.
Але може, десь з часом на зупинці одного з кварталів.
У далекому місті, що таїть у собі минуле.
Ми зустрінемось в залі старого як світ вокзалу.
Й пригадаємо все, про що зараз так вперто забули.