Ідуть дощі з вівторка на четвер,
Суфлер з небес передрікає грози,
Десь у майбутньому, та добре – не тепер:
Ще прийде час безжалісної прози.
А поки – дощ, із півночі на південь,
Де спраглий грунт чекає передозу...
Краплини падають на перші наші квіти,
Лишаючи на них сліди, як сльози.
Ллє сльози дощ, та світ не любить сліз:
У всіх своє, і "цо кому до теґо»,
Яке провалля поміж наших міст,
Що криється за нашим альтер еґо?
Що Грея корабель давно на скалах,
Ассоль пішла, і де вона тепер?
Що ми з тобою марно заблукали
В косих дощах з вівторка на четвер...