. . .
я твоя екзотична квітка,
я – гостре лезо, глінтвейн і мед.
о марновір! тисячі прикмет
вказують: я – твоя чорна кішка.
напівприручена, бурштиновоока.
пристрастна скрипка, четвертий каприс.
що ти впізнаєш з усіх моїх рис
під помираючим сонцем ла-бока?
я виплітаю мереживо слів,
дивні тенета прозорі і звабні,
що наче тіні в забутій кав;ярні,
тихо ховають розпачливість лиць.
сонце б дістати у відрах з криниць
й над палестиною знов запалити.
знаю, що ти не зумієш любити
криком широких зіниць.