Коли небо поряд
у бездонних її очах,
Я перетворююсь на Атланта,
що тримає його на плечах.
Коли небо плаче
у її безцінних сльозах,
Я захищаю її від себе,
Забуваючи свій власний страх.
Коли поруч вона,
тендітна і ніжно-палкА,
нереальна, зваблива,
грайливо-струнка...
перетворююсь в небо,
що тоне в її очах,
несу вдячність до Бога
за те, що знайшов я свій шлях...