Сірників свіжозгаслих улюблений запах
Ти підпалюєш акти, свідоцтва, купюри
Індульгенції, чеки, ікони та книги
Залишаєш скрижалі між скронь та в дебатах
Й камінці клинописні — одвічні структури
Манускриптів згоряння — запорука відлиги
Небокрай запалав пелюстками вогню,
Мерехтять і кружляють довкола людей
Блискавиця розжарила громовідводи
Сухожилля під шкірою інкарнувались в струну
Полихає край райдужок темних очей
Поставати не слід проти свої природи
Та комети летіли і сипались дні
Зі старезних гілок флегматичного світу
Аромат пепелища, бо вічний вогонь —
Він існує лише у рожевому сні
Ось ростки видихають весь попіл по вітру
Іще мить, там дерева — майбутній закон
Плоть лісів нагодує пащеки машин
На ковшах бруд трясеться, а ти — диригент
Заправляють чорнилом друкарські верстати
А краплинки застигли, не злазять з вершин
Всі картини твої намалює абсент
Фоліанти в друкарні жадають лиш страти
Невже свою вважаєш писанину ти чимось краще за чужу?!
Пером не зробиш трепанацію
Чому більш не танцюєш над жерлами вулканів?
А камені клинопис стережуть,
Готуються до сну, відбувши ітерацію,
Немов в дитячій грі, папір завжди сильніш за камінь