Похмурий чоловік, сумний прийшов до хати.
А жинка йому стіл: вечерю, молоко...
Та він й не подививсь на смажені курчата,
Лиш гепнувсь на диван, суворий, як сірко.
- Чом ти такий смурний? Чи хворий на простату?
Або тобі в вікно з городу гноєм дме?
Яких тобі розваг? - зіграть тобі токкату?
А хочеш - гопака, чи ґімну Сан-Томе.
Бентежить жінку факт, що чоловік не в дусі.
І те вона, і се, міркує: "Що робить?
Бо як вже він такий, то й стусанів діждуся:
Нехай він краще п’є, аніж отак сопить."
- Що трапилось, кажи! Набридла ця робота?
Зробить тобі масаж? Стриптиза станцювать?
А хочеш - розкажу смішного анекдота?
Або бажав мене іззаду покохать?
Чи трактора твого угнав якийсь злочинець?
Чи гроші загубив? Собака покусав?
Чи хтось з лихих колег тобі інтриги чинить?
А, мабуть, голові по пиці надавав?"
А він мовчав, мовчав, та врешті решт зізнався:
"Не втішать вже мене ні жинка, ані ксьондз...
Як вісім днів тому я був закодувався,
Утратило моє життя усякий сенс.
Телефонує хтось - нема чого казати.
Не кличуть до гостей, пограти в доміно.
Всі друзі, що я мав, - тепер не хочуть й знати.
Обходять мене всі, немов якесь лайно."
~~~
Подібне у житті ми бачим часто-густо:
Як розум і душа порожні, мов сума, -
Зелений змій вповза туди, де свято-пусто.
Горілку прибери - й людини вже нема.
2013