Самотність, вслід дощам, над морем,
під вечір лине маревом прозорим,
з рівнин далеких й зовсім дальніх - вгору,
до неба аж, - обитель її - там.
І вже з небес спадає на міста.
Дощить, як яв зрослась в єдине з снами,
коли світанку жде провулок кожен,
коли нудьга і холод між тілами
і слів простих серця знайти не можуть;
а надто, як єдине ділять ложе,
залиті вщерть гіркою самотою,
тоді вона до моря йде рікою…
Die Einsamkeit
Die Einsamkeit ist wie ein Regen.
Sie steigt vom Meer den Abenden entgegen;
von Ebenen, die fern sind und entlegen,
geht sie zum Himmel, der sie immer hat.
Und erst vom Himmel faellt sie auf die Stadt.
Regnet hernieder in den Zwietterstunden,
wenn sich nach Morgen wenden alle Gassen
und wenn die Leiber, weiche nichts gefunden,
enttaeuscht und traurig von einander lassen;
und wenn die Menschen, die einander hassen,
in einem Bett zusammen schlafen muessen;
dann geht die Einsamkeit mit den Fl;essen...
Rainer Maria Rilke
P.S. Висловлюю щиру подяку друзям з Житомира Олександру та Валентині Беремесенкам за розкішний дарунок – зібрання творів Р. М. Рільке німецькою мовою, що дозволяє уникати помилок, які трапляються в текстах з Інтернету.