Коли ти вже більше не пишеш віршi
Терпка порожнеча поглине очi
Метелики білi в зимовій тишi
У дзеркало б'ються в обіймах ночi
А час - він минає, минають кадри,
Вже не розрізняєш фольгу i срібло,
Перони й стежки, балачки i правду
Й писати не хочеш, бо надто бідно.
Й нема мізансцен, i герої мовчки
Біжать за куліси від твого гніву
Й ховають у пляшці бентежні очi
А згодом їх зовсім поглинуть вії.
І шум затиха, карнавал минає
Аж доки на зміну не прийде інший.
Лиш ти у руках свій блокнот тримаєш...
Де надлишок прози - цінуєш вірші.
(с) Л.Т.