Все нове починалося влітку, а Вона прийшла навесні
Вона була дуже дивною - сміялася уві сні.
Вона роздирала серце, прагла випити всю мою кров
Назвала себе так дивно. Казала, вона - Любов.
Я їй не давала слова, я прагла сховатись геть
Від наших із нею побачень, була я розбита вщерть.
Та я й далі вперто мовчала, збирала себе докупи
Її я не помічала, і не хотіла почути.
Коли вона десь зникала, в душі поселявся сум
І ніби байдуже було, а в голові повно дум.
Я ждала її до ранку, вдавала що я вже сплю
Вона насміхалась відверто, своїм одкровенним "Люблю".
А потім Вона не вернулась. Я довго її шукала
Ходила у всі клуби/паби, хоч доти їх зарікалась
Я вила тихенько ночами, просила її прийти
Вона мене ніби не чула, чи не бачила сенсу йти...
Я згодом зневірилась просто. Й забула її аромат
Пустила б у груди їй постріл, мала б лише автомат.
Ненавиділа її, проклинала, малювала її на папері
А потім кидала дротики, в портрети її на дверях.
Я знаю, що вона прийде. І впевнена, що навесні
Та й зараз бува прокидаюсь, регочучи уві сні.
Вона залишилась вільною, хоч я і гукала - "Зажди"
А я... Я тепер лише тінь себе, і жду її. Назавжди.