В тобі лунає музика, яка не для всіх –
опівніч цілковитого джазу,
подовжена життям на незаявлений гіг,
де міститься усе – і одразу…
де ходиться по хмарах між богів і птахів
у вив’язаних нею шкарпетках…
де потайки ховаються ще вчора в архів
написані на завтра чернетки…
де над усе дивує те, що нот – тільки сім
і чхати, що з них жодної – чисто…
де кави аромат із кухні, наче Гольфстрім,
який ти віднайшов особисто…
де дихання хвилює сон лише і якщо
на двох одне… хай, навіть, останнє…
ти поки ще не… поки не помітив ти, що…
що це…
що це, напевно, кохання…