Іду крізь постріли й дивлюсь у післязавтра.
Пробач! Пообіцяй інакше.
У виборі сьогодні не багата,
Мабуть, як завше.
Знімаю скальп землі у кроках струнних –
це чорноземи.
Тобі мої холодні поцілунки
остудять вени.
Я списую до темряви світанки,
з зірок – чорнила.
І світяться рукописи, романи
вогнем застиглим.
Я вже не повертаюся додому,
як не хотіла б.
Мені піщинки часу віроломно
шліфують тіло.
І фільтром усі цінності крошили
до піврозпаду.
Ти просто обійми руками Шиви
безкриле чадо.