А пам'ятаєш, ми були...
І все для нас лишалося відкритим.
Місця ці ще збивають біоритми
В погрішностях несказаних билин.
А відчуваєш? Ми уже не ми:
Безглуздя маску зранку одягаєм.
Ти першим на землі родився, Каїн,
Щоб роздвоїтись в відблисках зими.
Ти бачиш? Там людина в самоті.
І виродилось добіла це поле.
Дитина твоя чує колискову,
Безсонням відражаючи вогні?
А знаєш, ми ховались хто куди!
В симетрію розрухи з урагану...
Блукаєш ти у стінах Самарканду,
В пустелі я шукаю кувш води.
І пам'ятаєш? Ми були...
Колись, а що із нами стало?
І хто для нас придумує устави
Печаткою прострочених хвилин?