***
Кафе. Терраса. Звук шансона. Зрю
остатки замка на горе. Смотрю,
как белым цветом меж леса и горы
ложится май, и на пейзаж вокруг;
ещё виденье, тенью - Рымарук...
Ну, что ж, коль это он - то будут разговоры.
Вдвоём, а может, больше. Вот ведь как -
один поляк, (ещё один коньяк)
мираж и явь завихривают в глюки.
И петухи поют весёлым нам
над улицей как в оспинах. И храм,
где матерь Божья зрит Христовы муки.
И всё кружат - смешно промолвить вслух -
легко так строфы про свободный дух,
что взял в наследство пращуров клейноды.
Парит над хлебоедами пиит,
и заповедь, и эхо мудрых гит,
небытие ветируя с исподу.
Две тысячи какой-то новый год -
неверьям и словам потерян счёт -
ползёт, как пирамидою мураха.
Столовая. И почта. Курс валют.
И флаг поникший над державным дахом.
Ещё воскресный проходящий люд
под светотенью слова "сатьяграха"...
Примечание: сатьяграха - защита правды
с помощью правды, термин
Махатмы Ганди
З видом на Бону
Кафе. Тераса. Звук шансона. Плюс
фортеці рештки на горі. Дивлюсь,
як білим квітом між соснові гори
лягає май, на столики, на брук,
та ще видіння, тінню - Римарук...
Ну що ж, коли то він, то поговорим.
Удвох, чи ширшим колом. Позаяк
один поляк і (ще один) коньяк
яви й мани завихрюють сполуки.
Співають півні навзамін сурми,
над вуличні вибоїни й храми,
де Божа мати зрить Христові муки.
Та все ширяють - сміх сказати вслух -
летючі строфи про свободу й дух,
що взяв у спадок пращурів клейноди.
Вита над хлібоїдами піїт,
і заповіт, і луни мудрих гіт,
скасовуючи небуття зі споду.
Дві тисячі якийсь черговий рік,
зневірам і словам згубивши лік,
повзе, мов пірамідою мураха.
Їдальня, Пошта. Квіти. Курс валют.
Змарнілий прапор над державним дахом.
А ще недільний мимовільний люд
у світлотінях слова "сатьяграха".