Оригинальный текст и перевод
Костенко Ліна :: "В дні, прожиті печально і просто..."
В дні, прожиті печально і просто,
все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
я чекала тебе з доріг.
Забарився, прийшов нескоро.
Мандрувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
я сказала комусь: - Люблю. -
Хтось підносив мене до неба,
я вдихала його, голубе...
І не мріяла вже про тебе,
щоби цим не образити тебе.
А буває - спинюсь на місці,
простягаю руки без слів,
ніби жду чудесної вісті
з не відомих нікому країв...
Є для серця така покута -
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було.
Жила я печально, просто,
Как девственный снег, жила...
Тебя темнооким гостем
С пустынных дорог ждала.
Я знала - придешь нескоро...
Зря, думала, слезы лью,
В недобрую, друг мой, пору
Другому сказав: «Люблю»…
Взлетев с ним, истратив силы,
Признала - порочна страсть...
К тебе не стремилась, милый,
Обидеть тебя боясь.
Лишь молча тяну я руки,
Не чуя спиной порог,
В безвременье той разлуки
Жду вести с пустых дорог.
Одно наказанье чаю:
Быстрее бы зло забыть,
Чем то, чего жду, мечтая,
Чему никогда не быть.