Зі краю стола зачекалась твоя попільничка…
А день – диво дивне – осяйний сонцем, безхмарний,
Його безгріховність вітає маленька дзвіничка!
Ти ж струшуєш весь негатив, ніби попіл цигарний…
Усе, що болить, що дратує, з чого злість змією
Вповзає у тебе, а потім шипить і назовні
Вогнем чи то криком опалює лад над землею!
У ту, що бездонна, скляну і прозору, безмовну…
Та я - не вона! А як хочеться тиші довкола…
Забути страхи… Пістолетик у руку й прицільно…
Ось тільки у кого? Ти - мною догледжений колос…
Себе? Ні за що! Не на стільки вже я божевільна!
Чи разом з тобою присісти, самій закурити…
І очі ув очі, і поряд - надійна жилетка…
Та годі весь світ невдоволено "матами крити"!
Почни із себе, щоб забула я ту цигаретку…
(27.04.16)
Прозаический перевод:
На краю стола заждалась твоя пепельница. А день – чудо чудное – освещённый солнцем, безоблачный, Его безгреховность приветствует маленькая звонница! Ты же стряхиваешь весь негатив, будто пепел сигаретный.
Все, что болит, что раздражает, из чего злоба змеей Вползает в тебя, а затем шипит и наружу Огнем то ли криком отапливает лад над землей! И словно бездонная – стеклянная и прозрачная, безмолвная.
Но я - не она! А как хочется тишины вокруг. Забыть страхи. Пистолетик в руку и прицельно... Вот только у кого? Ты - мной досмотренный колос. Себя? Ни за что! Не на столько уже я безумна!
Вместе с тобой ли присесть, самой закурить? И глаза в глаза, и рядом - надежный жилет. Так хватит весь мир недовольно "матами крыть"! Начни из себя, чтобы забыла я ту сигаретку.