Дощем заплакала весна,
Сумує кіт на мокрій лаві...
Чому сумує, а хтозна?
Ховає очі золотаві...
Намокли вуса, рудий хвіст,-
Притих і навіть не муркоче...
Настав у нього справжній піст,
А рибки він давненько хоче...
Голодний, мокрий і нічий,-
Коли б то з неба впала манна...
На лаві він, як вартовий,
Бо в нього доля безталанна...
14 05 2016 р
Вікторія Р