Автор: Василь Симоненко (1935 - 1963)
Перевод Инессы Соколовой
ЛЮБОВЬ
Звенят немой тоскливостью леса,
Когда их ночь с любовью обнимает,
От глаз ревнивых бережно скрывает.
Прелестна первозданная краса.
Звучат живою радостью леса,
Лишь утро разгорится, дрёму скинет,
А солнце занавеску приподнимет,
Блестит их первозданная краса.
Мне кажется, – возможно я не знаю, –
Что вечно с нами, в каждые часы:
Любовь и солнце мир нам открывают,
Величье человеческой красы.
А свет людьми всегда боготворимый,
Любовь, как солнца луч, в сердцах хранима.
Оригинал
Василь СИМОНЕНКО
ЛЮБОВ
Дзвенять німою тугою ліси,
Коли їх ніч тремтлива обнімає
І від очей у ревності ховає
Принади їх первісної краси.
Бринять живою радістю ліси,
Як ранок спалахне на небокраї,
Як сонце огняне завісу піднімає
Із їх первісної і чистої краси.
Мені здається, – може, я не знаю, –
Було і буде так у всі часи:
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.
І тому світ завжди благословляє
І сонце, що встає, і серце, що кохає.
***
Джерело: В.Симоненко. У твоєму імені живу. "Веселка", К., 1994.