Шукала допомоги у людей,
Шукала... але я її не мала...
Потоки сліз котилися з очей,
Безповоротно сили я втрачала.
Не за фізичний стан зараз кажу,
А за моральний, внутрішній, духовний.
Коли свої думки не стережу
Й приходе відчай в душу безумовний.
Чомусь здавалося, що люди допоможуть
Проблеми вирішити всі та зняти стрес.
Та ці шляхи мої були – не Божі,
Тому і йшла життям знову під прес.
Чому така надія на людину,
Сказати можна навіть: сліпа віра?!
В лиху і найтемнішу я годину
Надіялась на когось понад міру.
А Бог усе це бачив й руйнував,
Та не на користь марним сподіванням
Постійно на заваді Він ставав,
Не дивлячись на розпач та страждання.
Бог говорив, що Він є головний,
Хто вузлики всі може розв'язати.
Його лиця шукати слід мені,
Щоб поміч та підтримку вчасно мати.
Не на "відмінно" вчуся у житті,
Завжди дивитись в небо чомусь важко.
Так часто спотикаюсь на путі,
Так часто стає боляче та страшно.
Та Бог не відмовляючись, веде,
Веде вперед через вітри шалені.
І розумію я, що більш ніде,
Як тільки в Ньому поміч в сьогоденні.
Все витримаю, що призначить Він
Очищуючи серце від земного.
Господь оберігатиме один
І не допустить до душі нікого.