Мене ніхто не зрозуміє,
Душа моя болить і мліє.
Кому про все це розкажу
Та себе справжню покажу?..
Жорстокий світ, а ще байдужий,
Який принизити лиш дужий.
Багато з тих, кого любила
Переді мной серця закрили.
Мене ніхто не зрозуміє,
Людська душа чомусь черствіє,
А я лечу, біжу, спішу
На поклик серця... та грішу.
Кому потрібні ці зусилля,
Що потім спомин слізьми виллє?..
У розпачі, у боротьбі
Кажу я СТОП самій собі.
Мене ніхто не зрозуміє...
Хто ж дух надломлений зігріє?!
Чому тужу так, чому плачу,
Що я знайду в цім, а що втрачу?..
Втрачаю я себе помалу,
Плоть щоб завадой не стояла.
Бо серця мого всі куточки
Ісус Собой заповнить хоче.
Впаду в Його святі обійми,
Таку як є мене Він прийме.
Мої всі рани перев'яже,
ЛЮБЛЮ так ніжно мені скаже.
Не відштовхне та зрозуміє,
Всі хмари розігнать зуміє.
Та вірю, сонце знов засяє,
Коли промовлю я – ПРОЩАЮ!!!