В особистій внутрішній в'язниці
Іноді знаходимося ми.
Зовні, як усі, з усмішкой лиця,
А от дух немовби у пітьмі.
Ми вважаєм, головне триматись
Добре перед світом і людьми.
Думку їх про себе гарну мати
Хочемо у всьому дуже ми.
Хто ж із нас турбується про душу,
Про її потреби, спокій, мир?
Одиницю тут поставить мушу –
В більшості до зовнішнього зір.
Щоб комфортно тілу було жити:
Гарні меблі, сауни, авто...
Та не буду далі я лічити,
Всім цим благам лік не зна ніхто!..
І не стільки те добро нам служить,
Служимо усі йому скоріше.
Річ нова потрібна дуже-дуже,
А що Вічність далі – не колише.
В дзеркалі живого слова Бога
Бачу відображення сумне:
Християни вибрали дороги
На яких переважа земне.
Дух наш замордований в кайданах
Часом і без хліба й без води.
І не Бог є винуватцем стану,
Ми самі крок робим до біди.
І життям розкидуєм каміння,
Що так важко потім позбирать.
Через грати бачим небо синє,
Подих вітру можем відчувать.
Тільки відчинить свою в'язницю
Надзвичайно просто, якщо ми
До Христа піднімемо в ній лиця,
Він тоді нас виведе з пітьми.
Там де є Ісус – там завжди воля,
Грати та кайдани руйнівні,
Що несли у серце ріки болю
Розбиває Він в тобі й мені.
Та веде до світла, де немає
Місця для амбіції тілесной,
А от в кожнім русі зір вбачає
Вже одні лиш обриси небесні.
Тож давайте кликати до Бога,
Щоб нас достроково Він звільнив.
Стали наші рівними дороги
Й благодать на них Спаситель злив.